Література

Література

Не залишилось вцілілих пам'яток стародавньої літератури, проте вона майже повністю вбереглася в ісландській усній народній творчості як героїчна та міфічна еддична поезія, прозові саги. Найдавніші творці скальдської поезії склади IX століття Браґі Боддасон, Торб'єрн Горнклові, Тедольв із Гвіна за походженням були з Норвегії. З розвитком феодалізму і з християнства, у XIII столітті з'являються поема «Сонне видиво» та дидактичний діалог «Королівське дзеркало». Пізніше, в епоху унії з Данією розвивався народний фольклор, література перейшла на данську мову, її центр тяжіння змістився до метрополії, до Ютландії. За часів Реформації 1567 року з'являється найзначніша історикогеографічна праця того часу — «Про норвезьку державу» (норв. Om Norgis rige) Абсалон Педерсена Беєра. Поетичною пам'яткою тієї епохи є «Нурланнська сурма» (норв. Nordlands Trompet, 1678) Петтера Дасса, що описує сувору красу природи півночі країни. На початку XVIII століття працював творець скандинавського театру Людвіг Гольберг. 1772 року в Копенгагені було утворено Норвезьке товариство (норв. Det Norske Selskab), що ставило за мету відродження національної норвезької літератури. Юган Нурдаль Брун (1745—1816) створив першу національні драму «Ейнар Тамбешельвер» і національний гімн країни. Клаус Фастінг і Клаус Фріман писали патріотичні вірші.
Початок XIX століття ознаменувався бурхливим ростом цікавості до національної історії, фольклору. Петер Крістен Асб'єрнсен і Йорген Му, наслідуючи німецьких братів Грімм, зібрали й видали збірку народних казок. М. Б. Ланнстад записав і видав друком збірку народних пісень і балад. Після розірвання унії з Данією та під час унії зі Швецією з'являється патріотичне піднесення, відчуття власної окремішності та національної самостійності. Генрік Адольф Верґеланн— центральна постать тогочасної норвезької літератури, творець нової лірики, що поєднувала в собі як філософські, гостросоціальні роздуми, так й інтимну тематику.

Кінематограф
Перший кінофільм у Норвегії було знято 1908 року. На ранні норвезькі фільми величезний вплив мала «шведська класична школа», у цій стилістиці були зняті фільми режисера Расмуса Брейстейна«Анна-підкидьок» (1920) і К. Т. Дреєра «Наречена з Гломдаля» (1925). У 1930-х роках з'являються фільми режисера Танкреда Ібсена, онука драматурга Генріка Ібсена, на гостру соціальну тематику: «Бродяга» (1937) і «Торрес Снертевольт» (1940). Після Другої світової війни кінематограф присвятив діяльності національного Руху Опору цілу серію фільмів: «Ми хочемо жити» (1946) режисера Улава Дальгара; «Біженці» (1946) режисера Торальфа Санне, «Битва за важку воду» (1948), Тітуса Вібе-Мюллера спільно з французом Жаном Древілем; «Вимушена посадка» (1952), «Дев'ять життів»(1957, номінант на «Оскар») і «Оточення» (1960) режисера Арне Скоуена. У 1960-х роках норвезький кінематограф відзначився роботами режисерів Нільса Мюллера, Гіди Крістенсен, Тітуса Вібе-Мюллера, що були присвячені розкриттю теми бунту молоді проти клерикальної моралі. У спільній співпраці з радянскими кіновиробниками були випущені фільми «Лише одне життя» (1968) радянського режисера Сергія Мікаеляна — біографія Фрітьйофа Нансена; спільна праця Кнута Андерсена та Ігоря Масленникова — «Під кам'яним небом» (1973); історична драма «І на камінні ростуть дерева» (1985) — спільна робота К. Андерсена і Станіслава Ростоцького. Від Норвегії на премію «Оскар» номінувались також фільми «Кон-Тікі» (1987), знятий саамською мовою; «Інший бік неділі»(1996); «Еллінг» (2001) і «Кон-Тікі» (2012). Станом на 2018 рік, норвезький кінематограф за часи свого більш столітнього існування випустив майже 1 тис. кінострічок.